Робоча конячка та розважальний автомобіль

У 1986 році на ринок вийшов U 1550 — носій навісного обладнання потужністю 150 к.с., який мав особливо велику транспортну здатність і повинен був доповнити модельний ряд 424 у верхньому сегменті. Завдяки допустимій повній масі 10 500 кг цей автомобіль особливо добре підходив для дорожніх і зимових робіт, а також для експлуатації з важким робочим обладнанням. Довга колісна база 3 250 мм забезпечувала багато простору для великих вантажних платформ і додаткових надбудов.

На IFAT, спеціалізованій виставці для комунального сектору в Мюнхені, у 1987 році Daimler-Benz представив цілком нову програму — легку серію 407. Невелика економічна робоча машина, що пропонувалася в трьох варіантах, мала просторішу кабіну та нову коробку передач і замінила серію 421, яка виготовлялася з 1966 року. Зовні серія 407 насамперед відрізнялася розташуванням впускного патрубка, який тепер — замість на правому боці — був розміщений з боку водія.

Примітним був чотирициліндровий дизельний двигун OM 616, який, як і в пращура Unimog, працював за передкамерним принципом. Якщо U 600 потужністю 52 к.с. відпрацьовував на 3000 обертів на хвилину, то U 650 та високопрохідний U 650 L працювали на 3500 обертів при, щонайменше, 60 к.с.

Через відносно слабку моторизацію модельний ряд 407 переважно застосовувався в будівництві, промисловості та комунальному секторі.

Рік 1988 приніс із собою повну модернізацію програми Unimog і одразу три нові серії: середню серію 417, а також важкі серії 427 і 437.

Цільовою групою середньої серії 417 були, окрім промисловості та муніципалітетів, тепер також знову сільське господарство. Хоча серії 417 і 407 було важко розрізнити візуально, основна відмінність полягала в концепції рами. Якщо в легкій серії встановлювалася дешевша пряма рама драбини, то в середній серії застосували раму драбини зі зігнутими поздовжніми лонжеронами. Ця концепція, що походила від розробки Unimog S більш ніж 30 років тому, дозволяла значні скручування рами при одночасно високій жорсткості на вигин і тим самим забезпечувала особливо високу прохідність у складному рельєфі.

Оскільки Daimler-Benz випустив на ринок серії 407 і 417 — відповідно легку та середню — було цілком логічно також представити й важку серію. Це був момент народження серії 427, яка приєдналася до важких серій 424 та 425, що вироблялися з 1976 року.

Головною особливістю став новий дизельний двигун із прямим упорскуванням, опційно також з турбонаддувом, який з 1992 року був доступний також з охолодженням наддувного повітря. Однак на заводі в Гаггенау цей ново розроблений двигун передусім розглядали з метою зменшення витрати палива та покращення показників викидів. Причина полягала в тому, що муніципалітети як основні покупці за законами щодо захисту від імісій вимагали транспортні засоби, що були б до 5 дБ тихішими. Тому частоту обертання двигуна в зоні максимальної потужності знизили до 2400 об/хв, що дозволило покращити рівень звукового тиску на 3–4 дБ.

Ще однією провідною серією виявилася важка серія 437, що вироблялася з 1988 року. Уперше в цих машинах була встановлена новорозроблена коробка передач Unimog UG 3/65. В якості силової установки використовувався охолоджуваний наддувним повітрям двигун OM 366 A або LA. Модельна серія 437, яка налічувала 26 різних варіантів конструкції, залишалася в каталогах продажу до 2002 року.

Після падіння Залізної завіси, починаючи з 1990 року, відкрилися нові ринки та можливості. Якщо в попередні роки до країн Сходу постачалися лише невеликі партії Unimog, то тепер стало очевидно, яким є справжній масштаб фактичного попиту: лише Угорщина замовила 150 Unimog для комунального використання.

У травні 1992 року знову відбулася прем'єра. На IAA в Ганновері були представлені модельні ряди 408 і 418. Вони мали новоспроектовану цілосталеву захисну кабіну водія з рівною підлогою кабіни.

U 90 з модельного ряду 486 вирізнявся насамперед своєю особливою кабіною з оглядовим каналом. Це було практичним удосконаленням саме для робіт із фронтальним навісним обладнанням у комунальних службах та сільському господарстві.

Японський тренд переробляти Unimog на «розважальні‑моги» досяг Європи також у 1993 році. Daimler‑Benz помітила цю нішу на ринку і на базі U 90 сконструювала офіційний Funmog з потужністю 110 к.с. Інтер’єр і приладова панель сильно нагадували легковий автомобіль. Крім того, автомобіль пофарбували в кроваво‑червоний металік. Це поціновувачі Unimog могли цілком сприймати як поклін історичному Ochsenblut‑червоному кольору епохи Boehringer. Особливо кидалися в очі хромовані багатокомпонентні трубчасті дуги та кенгурятник. Оснащений гудком потужністю 130 дБ, Funmog мав надзвичайно високу впізнаваність.

1994 рік мав стати роком ювілеїв і вшанувань. Журнал «Offroad» цілком заслужено обрав Funmog позашляховиком року, а в Гаггенау з конвеєра зійшов 300 000-й Unimog.

З нагоди ювілейних святкувань «Сто років автомобілебудування» у червні 1995 року триста Unimog у рамках вражаючої показової поїздки повернулися до місця народження — у Гаггенау. Нині Unimog представлений у 160 країнах. Сфери застосування настільки ж різноманітні, як і варіанти моделей. І це вже стало традицією — адже буква U в Unimog означає «універсальний».