Від самого низу до самого верху

Ronny Fischer і його колега щойно завантажили останню бочку бурового розчину на причіп, ранкова зміна з косіння майже закінчилася на сьогодні. Свіжо підготовлена «Bouillon» потрібна на одному з близько 1 000 пробурених фільтраційних свердловин. «Свердловини бурять для відведення води, бо це основна передумова, щоб родовище утримували вільним від води. У бочці на причепі 7 000 літрів, причеп має бути доставлений від центральної установки підготовки промивної рідини (ZSA) до Reichwalde, Feldriegel 30 — сьогодні це не проблема; в останні дні, за ожеледиці, це було нелегким завданням. Без системи регулювання тиску в шинах ми, мабуть, постійно застрягали б.»

„Одного разу мені справді довелося відчепитися ззаду, я зміг повернути причіп самотужки — настільки слизькою була земля.“ Як «старший майстер з бурильного обладнання та засипки», так звучить його офіційна назва посади, Ронні Фішер забезпечує «бурильників» усім необхідним обладнанням — керновими трубами, бурильними штангами і навіть іноді важким пресом, який може тиснути до 20 тонн, якщо зовсім нічого не допомагає й бурильна штанга знову безнадійно застрягла. До того ж забруднений буровий розчин потрібно відсмоктувати з котлованів. „Тому наш 5023 має не лише навантажувальний кран, але й задній вал відбору потужності, який на місці приводить у дію відповідний вакуумний насос. З повними бочками потім повертаємося до ZSA. Такий собі цикл“, — пояснює він, торкнувшись важеля перемикання, і 231‑сильний дизель працює на наступній вищій передачі. За словами Франка Шрекха, який у Vattenfall Europe Mining AG відповідає за управління процесами та їх оптимізацію, парк налічує понад 80 Unimog. Усі чотири райони розробки розташовані на відстані від 18 до 68 км один від одного. „Більшість наших Unimog походять із високо прохідної модельної серії. Ми використовуємо їх скрізь, де звичайні транспортні засоби застрягли б.“

Як, наприклад, у бранденбурзькому відкритому кар’єрі Welzow-Süd, який переважно постачає вугілля для електростанції Schwarze Pumpe. Тут одразу чотири Unimog 5023 використовуються як автомобілі для контролю стрічкових конвеєрів. Оскільки там паралельно працюють дві передні дільниці, відвал подається по двох конвеєрних лініях, які потрібно контролювати та обслуговувати цілодобово. Водій Йенс Райбер спостерігає за однією, 13-кілометровою стрічкою і залежно від зміни проїжджає від 40 до 100 км. Двічі за зміну стрічку потрібно ретельно оглянути. Щоб усунути забруднення — у найгіршому випадку загасити розігріті ролики — він має на борту різноманітний інструмент: лопати, совки, а також лом і буксирні троси. „У червоній коробці на платформі знаходиться вогнегасник із зарядною балонною частиною. На щастя, він рідко застосовується“. Стрічка, що повертається внизу, підтримується так званими гірляндами, нижніми роликовими блоками. Вони швидко зношуються. Йенс Райбер нотує підозрілі компоненти і наступного дня ремонту замінює їх одразу всі разом. „У середньому це приблизно 100 штук, які треба міняти за день ремонту.“ Усі чотири «baBs», Bandkontrollfahrzeuge з низькою потребою втручання оператора, рухаються інакше, ніж їхні аналоги в Nochten — на 24-дюймових 445/70 Michelin XM 47 з агропрофілем. Вони також не оснащені системою регулювання тиску в шинах.

«Два автомобілі постійно в дорозі, інші двоє стоять у режимі очікування. Гальмівна система через умови експлуатації швидко зношується, тому ми використовуємо інкапсульовані гальма з ущільнювальними манжетами з поліуретану. Термін експлуатації змінюється, проте Unimog саме для цієї служби оптимально оснащені. При глибині броду до 1,2 м їх не злякає жодна, навіть найглибша калюжа», — пояснює Шрекх, який тут, західніше річки Шпрее біля Шпремберга, знається як у своїй кишені. Водій Єнс Райбер, який має зріст понад 1,80 м, цінує у своєму жовтому дизельному робочому автомобілі також інші переваги. «Це не лише позашляхова здатність і проста, ергономічна експлуатація. На відміну від своїх попередників, на ньому зручно їздити й людям вищого зросту. U 5023 крім того комфортний і має хорошу підвіску.»